«Хтось ходить у нас на горищі»: моторошна таємниця ферми, де вбивця днями їв хліб своїх жертв

Уявіть: за тиждень до загибелі всієї родини господар ферми знаходить на свіжому снігу сліди, які ведуть з лісу просто до його дверей. І жодного сліду у зворотний бік.

Він чує кроки на горищі. У нього зникають ключі від дому. На подвір'ї з'являється газета, якої ніхто не купував. І він не каже про це нікому, крім кількох сусідів — упівголоса, між жартами.

Read nextШок 1996: Хто Насправді Вбив Шестирічну Королеву Краси ДжонаБене Ремсі?

Це Хінтеркайфек, самотній баварський хутір за сімдесят кілометрів від Мюнхена. У ніч з 31 березня на 1 квітня 1922 року тут гинуть шестеро: 63-річний фермер Андреас Ґрубер, його дружина Цецилія, донька Вікторія, онуки семи й двох років та служниця, яка приїхала на ферму лише за кілька годин до смерті.

Знаряддя — мотика-кирка. Почерк — крижаний розрахунок: дорослих виманюють до хліва по одному й убивають у темряві. Потім злочинець заходить у будинок і не милує ні дворічного хлопчика в колисці, ні нову служницю, яка навіть не розпакувала валізу.

Але найстрашніше починається після.

Убивця не тікає. Кілька днів він живе на фермі поруч із тілами. Годує худобу. Ріже хліб на кухні. Палить у печі — сусіди бачать дим із комина й нічого не підозрюють. Тіла знаходять лише 4 квітня, коли семирічна дівчинка не з'являється у школі, а родина пропускає недільну месу.

Слідчі швидко відкидають пограбування: у будинку лежать готівка й коштовності, до яких ніхто не торкнувся.

Далі — сто років версій і жодного вироку.

Головний підозрюваний — сусід Лоренц Шліттенбауер, коханець Вікторії та ймовірний батько її молодшого сина. Саме він першим заходить до хліва й на очах приголомшених свідків холоднокровно розбирає гору тіл. «Я мушу знайти сина», — пояснює він. Свідки запам'ятовують інше: він поводиться так, ніби точно знає, де що лежить.

Один коментатор пише: людина, яка без вагань пересуває тіла на місці злочину, або в глибокому шоці, або вже була там раніше. Інший заперечує: у 1922 році селяни гадки не мали про недоторканність місця злочину, а Шліттенбауер згодом вигравав суди проти тих, хто називав його вбивцею.

Your brand, right here.Reach story-obsessed listeners in 45+ languages → advertise on Avonetics

Друга версія звучить як сюжет трилера. Карл Ґабріель, чоловік Вікторії, офіційно гине в окопах Першої світової ще 1914 року — але його тіла ніхто не бачив. А в родині, до якої він міг повернутися, ховається темна таємниця: у 1915 році Андреаса та Вікторію судили за інцест. Після Другої світової кілька військовополонених нібито розповідали, що зустрічали чоловіка, який зізнався: убивця з Хінтеркайфека — це він.

Третя версія — найбільш моторошна: незнайомець, який тижнями жив на горищі, вивчав звички родини і чекав слушної ночі. Вона пояснює сліди на снігу та кроки над стелею. Не пояснює одного — навіщо тоді залишати гроші.

Ще один коментатор підсумовує: ця справа лякає не жорстокістю, а тим, що всі попередження були на видноті — і їх проігнорували.

У 2007 році курсанти поліцейської академії Фюрстенфельдбрука переглядають справу сучасними методами профілювання й заявляють: вони знають, хто найімовірніший убивця. Але ім'я не називають — з поваги до живих нащадків. Ключові докази, черепи жертв, безслідно зникли ще під час Другої світової.

Ферму зносять у 1923 році. Під час демонтажу на горищі знаходять ту саму мотику.

Сьогодні на місці Хінтеркайфека — лише меморіал серед поля. І питання, яке сто років висить у повітрі: хто ходив тими слідами на снігу?

Ведучі «Темного Досьє» розбирають цю справу по деталях у свіжому випуску подкасту — і жорстко сперечаються, чия версія ближча до правди.